Действующая редакция статьи — с 28.06.1996
Статья 1 Конституции Украины
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Практика Верховного Суда
В базе правовых позиций Верховного Суда не найдено позиции, ссылающейся на эту статью.
Для вашего ИИ-ассистента
Спросите об этой статье в Claude или ChatGPT
Подключите MCP-сервер Merit — и ассистент будет читать статью в редакции на нужную дату, вместе с практикой Верховного Суда и данными реестров. Каждый ответ — с источником.
Комментарий к ст. 1 Конституции Украины
Пояснение нормы и практики судов на украинском языке. Это не юридическая консультация: обратитесь к юристу.
Коротко
Стаття 1 Конституції України називає п'ять ознак Української держави: суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова. Текст норми не надає особі окремого права і не встановлює процедури. Конституційний Суд України (далі — КСУ) використовує її як вихідну засаду: перевіряючи закон, він часто починає з того, що Україна є соціальною або правовою державою, і далі застосовує конкретні статті (наприклад, у Рішенні КСУ від 04.06.2019 № 2-р/2019, підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини, КСУ починає із соціальної держави і переходить до ст. 3, 22, 46). Офіційне тлумачення статті 1 дано в Рішенні КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012 (про соціальну державу і соціальні виплати) «в аспекті конституційного подання». Статтю розміщено в розділі I «Загальні засади», тому змінити її можна лише за особливою процедурою статті 156 і в межах статті 157.
Звідки походять ознаки
Преамбула Конституції містить мету «прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу» і посилається на Акт проголошення незалежності України, «схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням». Постанова Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991 № 1427-XII постановила «Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою». Акт проголошення незалежності України, ухвалений того ж дня (оприлюднено разом із цією постановою), «урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ» і діє, «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України» від 16.07.1990 № 55-XII. КСУ зазначив, що юридичним фактом, який остаточно затвердив Акт, стало волевиявлення усього Українського народу 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі (Рішення КСУ від 14.07.2021 № 1-р/2021, підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
Ознаки держави і де Конституція їх розвиває
Суверенна
Конституція сама визначає, на що поширюється суверенітет: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ч. 1 ст. 2), а «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною» (ч. 3 ст. 2). Носієм суверенітету є не держава, а народ: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (ч. 2 ст. 5). Захист суверенітету і територіальної цілісності є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (ч. 1 ст. 17).
Для справи важливі три наслідки.
Незалежна
Конституція захищає незалежність кількома нормами: забороняє партії та громадські організації, цілі або дії яких спрямовані «на ліквідацію незалежності України» (ч. 1 ст. 37), покладає на громадян обов'язок захищати незалежність (ч. 1 ст. 65), а на Президента — забезпечувати «державну незалежність» (п. 1 ч. 1 ст. 106). Головна гарантія — ч. 1 ст. 157: Конституцію не можна змінити, якщо зміни «спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України».
Демократична
Конституція розвиває цю ознаку насамперед у ст. 5. Тлумачачи ч. 2 ст. 5, КСУ визначив, що влада народу «є первинною, єдиною і невідчужуваною» (Рішення КСУ від 05.10.2005 № 6-рп/2005, пункт 1 резолютивної частини; ст. 1 у цьому рішенні не згадано). За тим самим рішенням тільки народ має право «безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні», а змінювати його — «внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII» (там само, пункт 2 резолютивної частини). Посилаючись на ст. 1 і ч. 2 ст. 5, КСУ визнав, що «визначальною засадою парламентаризму є відкритість роботи парламенту» (Рішення КСУ від 11.07.2012 № 15-рп/2012, пункт 3 мотивувальної частини). Народне волевиявлення здійснюється «через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69).
Соціальна
КСУ визначив ознаки соціальної держави так: це «соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо» (Рішення КСУ від 17.03.2005 № 1-рп/2005, підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Принцип соціальної держави КСУ пов'язує з ч. 4 ст. 13 і ч. 1 ст. 46 Конституції (Рішення КСУ (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини). До завдань соціальної держави КСУ відніс, зокрема, надання соціальної допомоги тим, хто «з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї» (Рішення КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).
Головне практичне питання — зменшення соціальних виплат. Позиція КСУ має дві частини.
Щодо способу змін КСУ вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення «мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб» (Рішення КСУ від 04.06.2019 № 2-р/2019, підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). Закон про Державний бюджет не може бути інструментом скорочення: «цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України» (Рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007, пункт 4 мотивувальної частини), а зупинення ним пільг, компенсацій і гарантій не відповідає, серед іншого, статтям 1, 3, ч. 2 ст. 8, ст. 22 Конституції (там само, пункт 5 мотивувальної частини). Цю позицію КСУ повторив щодо бюджету на 2020 рік: закон про Державний бюджет «не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України» (Рішення КСУ від 28.08.2020 № 10-р/2020, пункт 4 мотивувальної частини). Водночас у Рішенні № 20-рп/2011 КСУ визнав конституційним положення закону про бюджет, яке доручало Кабінету Міністрів визначати порядок і розміри окремих виплат виходячи з наявного ресурсу (див. вище), і послався на повноваження Кабінету Міністрів у сфері соціального захисту (там само, підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Воєнний стан змінює межі. За ч. 2 ст. 64 в умовах воєнного або надзвичайного стану «можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень»; статей 46 і 48 у переліку прав, які обмежити не можна, немає. КСУ зазначив, що право на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, «лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк» (Рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007, підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Ця позиція стосується обмеження прав, зокрема зупинення дії законів. Зміну механізму виплат поза воєнним станом КСУ пізніше допускав за умов, наведених вище (№ 20-рп/2011, № 5-р/2018, № 2-р/2019). Навіть тоді держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав (Рішення № 5-р/2018, підпункт 2.3 пункту 2 мотивувальної частини). Крім того, указ про введення воєнного стану має містити «вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються» (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»). Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 називає статті 30–34, 38, 39, 41–44, 53 Конституції (пункт 3); статей 46 і 48 у ньому немає. У Рішенні КСУ (Другий сенат) від 18.07.2024 № 8-р(II)/2024 права, гарантовані статтями 29, 55, 62, 63, КСУ назвав такими, що «не зазначені в актах права, якими введено воєнний стан в Україні», і тому втручання в них не обумовлене цілями воєнного стану (підпункт 8.4 пункту 8 мотивувальної частини). Але ці статті є в переліку ч. 2 ст. 64, тобто ці права не можна обмежити навіть в умовах воєнного стану. Прямої позиції КСУ щодо обмеження в умовах воєнного стану соціальних прав, яких немає в указі, ми не знайшли.
За конституційними скаргами КСУ теж посилається на ст. 1. Так, він визнав неконституційними приписи ст. 2 Закону від 08.07.2011 № 3668-VI, що поширюють її дію на Закон «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року» (Рішення КСУ (Другий сенат) від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). У Рішенні КСУ (Другий сенат) від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 неконституційними визнано припис ст. 2 того самого Закону, що поширює її дію на Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і перше речення ч. 3 ст. 67 цього Закону (підпункт 5.1 пункту 5 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). Рішення КСУ може відкласти втрату чинності: у Рішенні № 7-р(II)/2022 — через шість місяців (пункт 2 резолютивної частини); так само в Рішенні КСУ від 29.09.2026 № 6-р/2026 за конституційним поданням Верховного Суду (пункт 2 резолютивної частини). У цьому рішенні КСУ визнав, що оспорюваний припис Закону про загальнообов’язкове державне соціальне страхування «суперечить статті 1, частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині третій статті 25 і частині першій статті 46 Конституції України» (підпункт 5.7 пункту 5 мотивувальної частини). У деяких рішеннях воєнного часу (не лише тих, де застосовано ст. 1) КСУ відклав втрату чинності: «через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану» (Рішення КСУ (Перший сенат) від 03.04.2024 № 4-р(I)/2024, пункт 2 резолютивної частини); так само — через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану (Рішення КСУ від 23.12.2022 № 3-р/2022, пункт 2 резолютивної частини). Норми, визнані неконституційними Рішенням № 2-р(II)/2024, втратили чинність з дня його ухвалення (там само, пункт 2 резолютивної частини).
Правова
Чого стаття 1 не означає
Чому статтю 1 рідко застосовують окремо
На нашу думку, стаття 1 сама не містить критерію, за яким можна перевірити конкретну норму. КСУ читає її разом з іншими статтями: офіційне тлумачення дано щодо ст. 1 та ч. 1, 3 ст. 95 «у системному зв’язку» зі ст. 3, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 22, статтями 46, 48 (Рішення КСУ № 3-рп/2012, пункт 1 резолютивної частини). У справі про чорнобильські пільги КСУ почав зі ст. 1, але визнав норми неконституційними за статтями 3 і 16 (Рішення КСУ від 17.07.2018 № 6-р/2018, пункти 2, 8 мотивувальної частини). У справі за конституційними скаргами КСУ прямо зазначив, що статті 1, 3, 21, 22, 24, 55, 59 «для цілей розгляду цієї справи не є застосовними», бо скаржники посилалися на порушення статей 8, 61, 62 (Рішення КСУ (Перший сенат) від 11.12.2025 № 7-р(I)/2025, підпункт 1.2 пункту 1 мотивувальної частини). Коли ж КСУ визнає закон неконституційним із посиланням на ст. 1, вона стоїть у ряду з конкретними нормами: так, вік як додаткову умову пенсії за вислугу років КСУ визнав таким, що суперечить статтям 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 (Рішення КСУ № 2-р/2019, підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини); смертну кару — такою, що не узгоджується зі статтями 1, 3 і суперечить ст. 28 (Рішення КСУ від 29.12.1999 № 11-рп/99, пункти 5, 6 мотивувальної частини).
Межі змін статті 1
Конституційний склад Верховної Ради — 450 народних депутатів (ч. 1 ст. 76), отже дві третини — 300. Законопроєкт про зміни до розділів I, III і XIII з того самого питання можна подати повторно лише до Верховної Ради наступного скликання (ч. 2 ст. 156). Президент призначає референдум щодо змін Конституції саме «відповідно до статті 156» (п. 6 ч. 1 ст. 106) і не має права вето щодо законів про внесення змін до Конституції (п. 30 ч. 1 ст. 106). Для всіх законопроєктів діють і спільні правила: законопроєкт, який розглядався, але закон не був прийнятий, можна подати не раніше ніж через рік з дня рішення щодо нього (ч. 1 ст. 158; для розділів I, III і XIII діє ще й ч. 2 ст. 156); Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ч. 2 ст. 158), а законопроєкт розглядають лише за наявності висновку КСУ про його відповідність статтям 157 і 158 (ст. 159). КСУ наголосив: «Конституція України не передбачає іншого порядку внесення змін до Конституції України» (Рішення КСУ від 26.04.2018 № 4-р/2018, пункт 18 мотивувальної частини).
Незалежно від процедури ст. 157 забороняє зміни, що передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності (ч. 1), а також будь-які зміни «в умовах воєнного або надзвичайного стану» (ч. 2). Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022. Поки воєнний стан триває, ч. 2 ст. 157 не дозволяє змінювати Конституцію.
Як це застосовують суди
Як використати в роботі
Історія редакцій
Конституцію прийнято 28.06.1996, і вона набула чинності з дня прийняття (ст. 160). Стаття 1 має одну редакцію: її текст не змінювався з 28.06.1996. Закони про внесення змін до Конституції 2004–2019 років статтю 1 не зачіпали. До статті є примітка про офіційне тлумачення в Рішенні КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012.
Пов'язані норми