К содержанию
Верховный Суд · правовые позиции

Касаційний кримінальний суд

Правовые позиции Верховного Суда в разделе «Касаційний кримінальний суд», новые первыми. Поиск ниже ищет в этом разделе.

Новые позиции

Найдено 3 242 позиции

Источник: lpd.court.gov.ua, обновлено 29.10.2026

  1. ККС ВС Добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні (стаття 17)

    Особливість добровільної відмови співвиконавця від вчинення незакінченого кримінального правопорушення (ст. 17 КК)

    Особливість добровільної відмови співвиконавця на стадії замаху на кримінальне правопорушення обумовлена тим, що кримінальне правопорушення вчинюється умисною спільною участю декількох суб’єктів цього злочину. Спільна участь кожного із співвиконавців перебуває у причинному зв’язку із наслідками, утворює собою частину об’єктивної сторони кримінального правопорушення. Це обумовлює таку особливість добровільної відмови співвиконавця, при якій він зобов’язаний або сам, або за допомогою інших осіб, у тому числі органів державної влади, відвернути доведення кримінального правопорушення до кінця, припинити його вчинення, вчинити активні дії, спрямовані на це і, тим самим, на переривання причинного зв’язку, породженого, серед інших, його діями як невід’ємною складовою спільного суспільно-небезпечного діяння.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  2. ККС ВС Добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні (стаття 17)

    Вільне волевиявлення особи щодо відмови у вчиненні кримінального правопорушення (ст. 17 КК)

    Згідно з положеннями ч. 1 ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Відмова повинна бути не результатом нездоланних у конкретній ситуації перешкод, а наслідком вільного волевиявлення суб’єкта. У іншому випадку відмова визнається вимушеною, адже вона зумовлена неможливістю завершити злочин з причин, які не залежать від волі винного. Якщо особа, усвідомивши, що наявні в неї ключі не підходять до замків квартири потерпілих і пристрої для примусового відкриття замків у них відсутні, а злам замків із застосуванням фізичної сили може привернути увагу сторонніх осіб, залишила місце вчинення злочину, тобто не довела злочин до кінця з причин, що не залежали від її волі, то в даному випадку має місце вимушена відмова від доведення злочину до кінця, що виключає наявність у її діях добровільної відмови від замаху на злочин.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  3. ККС ВС Залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням (стаття 49)

    Можливість залучення судом захисника обвинуваченому коли процесуальна поведінка захисників за договором свідчить про зловживання процесуальними правами

    Якщо процесуальна поведінка захисників за договором спрямована на затягування або фактичне унеможливлення здійснення правосуддя, залучення судом захисника шляхом постановлення ухвали про доручення відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням є допустимим способом забезпечення ефективного та безперервного захисту обвинуваченого. Призначення такого захисника додатково до захисників за договором не означає їх усунення від участі у провадженні та не свідчить про порушення права обвинуваченого на захист.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  4. ККС ВС Загальні засади призначення покарання (стаття 65)

    Правове значення основних і додаткових покарань та вимоги щодо їх призначення

    За своєю юридичною значущістю покарання діляться на: 1. покарання, які можуть застосовуватися лише як основні (основні покарання); 2. покарання, які можуть застосовуватися лише як додаткові (додаткові покарання); 3. покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові. Незважаючи на розподіл на основні, додаткові та такі, що застосовуються як основні, так і додаткові, усі вони охоплюються загальним поняттям – покарання. Особі, визнаній винною у вчиненні кримінального правопорушення, призначається покарання, яке, в тому числі може складатись із основного і додаткового. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Відповідно до вимог ст. 65 КК, при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання. Тобто суд, мотивуючи вид та розмір призначеного ним покарання (основного та додаткового), повинен врахувати всі обставини, які мають значення для його призначення.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  5. ККС ВС Поняття покарання та його мета (ст. 50 КК)

    Неспіврозмірність призначеного покарання та отриманої неправомірної вигоди як обставина, що суперечить меті покарання, зокрема, попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень

    Мета покарання полягає не лише у виправленні засудженого, а й у попередженні вчинення нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами, а тому призначене засудженому покарання за ч. 3 ст. 368-3 КК у виді штрафу в розмірі 500 НМДГ (8 500 грн) не можна розглядати як адекватну реакцію держави на вчинене ним кримінальне правопорушення, яке є корупційним, особливо з огляду на те, що розмір цього штрафу є явно неспіврозмірним розміру вигоди, яку сподівався отримати засуджений (55 000 доларів США), а отже призначене судом покарання з врахуванням обставин цього провадження не несе належної превентивної функції.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  6. ККС ВС Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові (статті 53, 55)

    Недопустимість різного визначення розміру шкоди при кваліфікації діяння та призначенні покарання

    Принцип юридичної визначеності вимагає від суду єдиного і передбачуваного тлумачення закону і правової оцінки встановлених обставин справи. Верховний Суд зауважує, що висновки судів щодо кваліфікації діяння та щодо розміру призначеного покарання мають ґрунтуватися на єдиному підході до тлумачення закону і правової оцінки фактів справи. Суд застосовує взаємовиключні підходи якщо погодившись із кваліфікацією за ч. 3 ст. 190 КК («шахрайство…, що завдало значної шкоди потерпілому») і тим самим визнаючи кримінальне правопорушення закінченим, а суму шкоди - «значною», водночас при визначенні розміру штрафу враховує лише «справжні» гроші, фактично заперечивши свій попередній висновок про розмір завданої шкоди.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  7. ККС ВС Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (стаття 69)

    Обов’язковість призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією статті, та можливість непризначення лише за наявності підстав для застосування ст. 69 КК

    Суд, прерогативою якого є призначення покарання, «зв’язаний» системою покарань і не може відступити від неї. Якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції. У випадку, коли додаткове покарання передбачається як обов’язкове до призначення, то це вже вирішено самим законодавцем, який, встановлюючи таку санкцію, тим самим покладає на суд обов’язок призначити додаткове покарання. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов’язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  8. ККС ВС Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (стаття 69)

    Непризначення додаткового покарання на підставі ст. 69 КК

    Згідно з вимогами ч. 2 ст. 69 КК, на підставах, передбачених у частині 1 цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто з вищевикладеного вбачається, що ч. 1 ст. 69 КК може бути застосована лише при призначенні особі основного виду покарання, а частина 2 надає суду можливість не призначати особі додаткове покарання, яке є обов’язковим, за винятком вищевикладеного випадку.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  9. ККС ВС Види покарань. Основні та додаткові покарання (статті 51, 52 КК)

    Неможливість призначення додаткового покарання без поєднання з основним

    Виходячи зі змісту положень, які містяться в розділі X КК, додаткове покарання за будь-яких умов не може бути призначено самостійно (без поєднання з основним).

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  10. ККС ВС Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові (статті 53, 55)

    Визначення розміру штрафу у НМДГ з визначенням його у грошовій сумі. Розмір НМДГ для кваліфікації адміністративних і кримінальних правопорушень

    При призначенні покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, цей розмір визначається в певній кількості НМДГ, встановленого законодавством України на час постановлення вироку, з визначенням його у грошовій сумі, здійснивши перерахування розміру в гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми одного НМДГ. При цьому згідно з п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України в разі, якщо норми інших законів містять посилання на НМДГ, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  11. ККС ВС Додаткові покарання (статті 54, 59)

    Призначення додаткового покарання за ч.2 ст. 156, ч. 1 ст.301-1 КК незалежно від того, чи було вчинення кримінального правопорушення пов’язане з посадою обвинуваченого або здійсненням ним певної діяльності

    Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене за ч. 1 ст. 301-1 КК, а також за ч.2 ст. 156 КК незалежно від того, чи було вчинення кримінального правопорушення пов’язане з посадою обвинуваченого або здійсненням ним певної діяльності.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  12. ККС ВС Додаткові покарання (статті 54, 59)

    Порядок призначення покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст.54 КК)

    Порядок призначення покарання, передбаченого ст. 54 КК, характеризується певними особливостями, зокрема, закон обмежує призначення цього покарання ступенем тяжкості вчиненого злочину, оскільки можливе при засудженні особи лише за тяжкий чи особливо тяжкий злочин; воно може бути призначене тільки як додаткове покарання; це додаткове покарання не передбачене в жодній із санкцій статей (санкцій частин статей) Особливої частини цього Кодексу і тому в усіх випадках призначається на підставі ст. 54 Загальної частини КК. Отже, призначення цього додаткового покарання є правом, а не обов’язком суду, який застосовує його на свій розсуд з врахуванням конкретних обставин справи та особи винного. Крім того, це покарання є спеціальним і тому застосовується не до будь-якого суб’єкта злочину, а лише до тих, які на момент постановлення вироку мали військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, які були присвоєні їм у встановленому законом порядку.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  13. ККС ВС Види покарань. Основні та додаткові покарання (статті 51, 52 КК)

    Корисливі спонукання як умова призначення покарання у виді конфіскації майна за тяжкі та особливо тяжкі кримінальні правопорушення

    Статтями 51 та 52 КК встановлено, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосовано до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, є конфіскація майна. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості, і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу. Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 ст. 12 КК, якщо його вчинено з корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями потрібно розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Вирішуючи питання щодо доцільності призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  14. ККС ВС Додаткові покарання (статті 54, 59)

    Конфіскація майна як покарання (ст. 59 КК)

    Згідно з ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Норми кримінального законодавства України не містять приписів щодо можливості конфіскації лише того майна, яке було безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення, ба більше, вказані положення КК та санкція інкримінованого засудженому злочину, встановлюють обов’язковість конфіскації майна винної особи в цілому, яке належить їй на праві власності.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  15. ККС ВС Додаткові покарання (статті 54, 59)

    Умова за якої суд має зазначати яка частина майна підлягає конфіскації (ст. 59 КК)

    За вимогами ч. 1 ст. 59 КК обов’язок суду зазначати, яка частина майна конфіскується, передбачений лише у випадку прийняття рішення про конфіскацію частини майна, а засудженому призначено додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке є його власністю, тобто всього, а не частини майна.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  16. ККС ВС Звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75–78)

    Додаткові покарання, які можуть бути призначені при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням (ст.77 КК)

    Як визначено ст. 77 КК, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. З огляду на положення вказаної статті, якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов’язковим, то в разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки в зазначеному переліку додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, конфіскація майна відсутня.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  17. ККС ВС Додаткові покарання (статті 54, 59)

    Застосування конфіскації майна при призначенні покарання за ст. 332 КК у разі вчинення злочину з корисливих мотивів. Обставини, які свідчать, що це покарання не становитиме надмірний тягар

    Застосування конфіскації майна за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, є обґрунтованим, якщо встановлені судами обставини свідчать про систематичний характер злочинної діяльності засудженого, її вчинення за винагороду та наявність попередніх судимостей за аналогічні злочини. Саме по собі посилання засудженого на те, що конфіскація житла створює надмірний особистий тягар для нього та його матері, без наведення інших обставин, які б свідчили про непропорційність такого заходу, не є достатньою підставою для висновку про необґрунтованість конфіскації.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  18. ККС ВС Загальні засади призначення покарання (стаття 65)

    Відсутність імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов’язана з користуванням таким правом, є їх роботою та джерелом засобів для існування тощо

    Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов’язана з користуванням таким правом, є їх роботою та джерелом засобів для існування тощо. Ці обставини потребують врахування з точки погляду більш виваженого підходу до аспектів призначення покарання, однак не вказують на неможливість застосування такого додаткового покарання.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  19. ККС ВС Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові (статті 53, 55)

    Призначення додаткового покарання за ст.332 КК тоді, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, не обіймала певні посади або не займалася певною діяльністю

    Санкція ч. 3 ст. 332 КК передбачає обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією майна. Тобто законодавцем передбачена обов’язковість додаткового покарання, передбаченого в санкції ч. 3 ст. 332 КК. Призначення цього покарання має відбуватися й тоді, коли особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, не обіймала певні посади або не займалася певною діяльністю.

    Позиция опубликована 16.09.2026 На сайте Верховного Суда ↗

  20. ККС ВС Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи (стаття 284)

    Відшкодування процесуальних витрат у разі закриття кримінального провадження у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК

    Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності, то процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов’язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов’язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.

    На сайте Верховного Суда ↗

Позиции подготовлены аналитиками Верховного Суда. Это не цитата решения: прежде чем ссылаться в процессуальном документе, прочитайте само постановление.

Разделы

Практика по вашему делу

Merit сам находит позиции Верховного Суда для вашего дела

Merit читает материалы дела, строит позицию и подбирает практику в ее поддержку. Каждую ссылку можно открыть и проверить.

Заказать демо Позиции ВС в Claude и ChatGPT