Skip to content

Current version of the article: from 28 Jun 1996

Article 1 Constitution

Constitution of Ukraine

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Share

Commentary on Art. 1, Constitution of Ukraine

An explanation of the norm and of the court practice, in Ukrainian. It is not legal advice: for your case, ask a lawyer.

Коротко

Стаття 1 Конституції України називає п'ять ознак Української держави: суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова. Текст норми не надає особі окремого права і не встановлює процедури. Конституційний Суд України (далі — КСУ) використовує її як вихідну засаду: перевіряючи закон, він часто починає з того, що Україна є соціальною або правовою державою, і далі застосовує конкретні статті (наприклад, у Рішенні КСУ від 04.06.2019 № 2-р/2019, підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини, КСУ починає із соціальної держави і переходить до ст. 3, 22, 46). Офіційне тлумачення статті 1 дано в Рішенні КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012 (про соціальну державу і соціальні виплати) «в аспекті конституційного подання». Статтю розміщено в розділі I «Загальні засади», тому змінити її можна лише за особливою процедурою статті 156 і в межах статті 157.

Звідки походять ознаки

Преамбула Конституції містить мету «прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу» і посилається на Акт проголошення незалежності України, «схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням». Постанова Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991 № 1427-XII постановила «Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою». Акт проголошення незалежності України, ухвалений того ж дня (оприлюднено разом із цією постановою), «урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ» і діє, «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України» від 16.07.1990 № 55-XII. КСУ зазначив, що юридичним фактом, який остаточно затвердив Акт, стало волевиявлення усього Українського народу 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі (Рішення КСУ від 14.07.2021 № 1-р/2021, підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Ознаки держави і де Конституція їх розвиває

ОзнакаДе розвинута в КонституціїПриклади рішень КСУ
Сувереннаст. 2, ч. 2, 3 ст. 5, ч. 1 ст. 17, ст. 73, ч. 2 ст. 102, ст. 132Рішення від 20.03.2014 № 3-рп/2014; від 06.12.2001 № 17-рп/2001
Незалежнач. 1 ст. 37, ч. 1 ст. 65, п. 1 ч. 1 ст. 106, ч. 1 ст. 157Рішення від 14.07.2021 № 1-р/2021
Демократичнаст. 5, 38, 69, 71Рішення від 11.07.2012 № 15-рп/2012; від 05.10.2005 № 6-рп/2005 (тлумачення ст. 5)
Соціальнач. 4 ст. 13, ст. 46, 48Рішення від 17.03.2005 № 1-рп/2005; від 25.01.2012 № 3-рп/2012
Правоваст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 55, 58Рішення від 19.06.2001 № 9-рп/2001; від 31.03.2015 № 1-рп/2015

Суверенна

Конституція сама визначає, на що поширюється суверенітет: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ч. 1 ст. 2), а «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною» (ч. 3 ст. 2). Носієм суверенітету є не держава, а народ: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (ч. 2 ст. 5). Захист суверенітету і територіальної цілісності є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (ч. 1 ст. 17).

Для справи важливі три наслідки.

  1. Територія. Питання про зміну території України вирішують «Виключно всеукраїнським референдумом» (ст. 73), а призначає такий референдум Верховна Рада України (п. 2 ч. 1 ст. 85). КСУ визнав, що Конституція «не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави» (Рішення КСУ від 20.03.2014 № 3-рп/2014, підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини). Постанову Верховної Ради АРК «Про проведення загальнокримського референдуму», яка передбачала входження до складу Російської Федерації, КСУ визнав такою, що не відповідає, серед іншого, статтям 1, 2, 5, 8, 73 Конституції (Рішення КСУ від 14.03.2014 № 2-рп/2014, підпункт 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).
  2. Імунітет держави. КСУ встановив, що «імунітет держави випливає із засад державного суверенітету (статті 1, 2 Конституції України), хоча прямо не закріплений в Основному Законі України» (Рішення КСУ від 06.12.2001 № 17-рп/2001, підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). У тому ж підпункті КСУ визнав, що відмова держави від імунітету в цивільних відносинах відповідає ч. 4 ст. 13 Конституції; щодо імунітету неконституційною він визнав обов'язкову відмову держави «від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення» в угодах про розподіл продукції за участю іноземного інвестора (там само, підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини, пункт 3 резолютивної частини).
  3. Держава-агресор. Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що для імунітету «необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни», і тому РФ у справах про шкоду від збройної агресії не користується судовим імунітетом (постанова ВС від 14.04.2022, справа № 308/9708/19; правова позиція № 7405). Цей висновок ВС поєднав із так званим «деліктним винятком» — підставою для обмеження імунітету іноземної держави, коли вона завдала шкоди особі або майну. ВС врахував, зокрема, що позов стосувався моральної шкоди, «завданої фізичним особам, громадянам України», а місцем завдання шкоди «є територія суверенної держави Україна» (там само). Так само ВС зазначив, що РФ «не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет» (постанова ВС від 18.05.2022, справа № 760/17232/20-ц; правова позиція № 7406). Ці постанови прямо не посилаються на статтю 1. Імунітет інших держав ВС і далі визнає: так, у спорі щодо договорів оренди приміщень для посольства ВС погодився, що іноземна держава має в Україні судовий імунітет (постанова ВС у складі Касаційного господарського суду від 18.02.2026, справа № 910/1938/25).

Незалежна

Конституція захищає незалежність кількома нормами: забороняє партії та громадські організації, цілі або дії яких спрямовані «на ліквідацію незалежності України» (ч. 1 ст. 37), покладає на громадян обов'язок захищати незалежність (ч. 1 ст. 65), а на Президента — забезпечувати «державну незалежність» (п. 1 ч. 1 ст. 106). Головна гарантія — ч. 1 ст. 157: Конституцію не можна змінити, якщо зміни «спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України».

Демократична

Конституція розвиває цю ознаку насамперед у ст. 5. Тлумачачи ч. 2 ст. 5, КСУ визначив, що влада народу «є первинною, єдиною і невідчужуваною» (Рішення КСУ від 05.10.2005 № 6-рп/2005, пункт 1 резолютивної частини; ст. 1 у цьому рішенні не згадано). За тим самим рішенням тільки народ має право «безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні», а змінювати його — «внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII» (там само, пункт 2 резолютивної частини). Посилаючись на ст. 1 і ч. 2 ст. 5, КСУ визнав, що «визначальною засадою парламентаризму є відкритість роботи парламенту» (Рішення КСУ від 11.07.2012 № 15-рп/2012, пункт 3 мотивувальної частини). Народне волевиявлення здійснюється «через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69).

Соціальна

КСУ визначив ознаки соціальної держави так: це «соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо» (Рішення КСУ від 17.03.2005 № 1-рп/2005, підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Принцип соціальної держави КСУ пов'язує з ч. 4 ст. 13 і ч. 1 ст. 46 Конституції (Рішення КСУ (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини). До завдань соціальної держави КСУ відніс, зокрема, надання соціальної допомоги тим, хто «з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї» (Рішення КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Головне практичне питання — зменшення соціальних виплат. Позиція КСУ має дві частини.

  1. Соціальні права, передбачені законами, не абсолютні. КСУ вказав, що «передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними», а механізм їх реалізації держава може змінити, зокрема, «через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства»; «Водночас зміст основного права не може бути порушений» (Рішення КСУ від 26.12.2011 № 20-рп/2011, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини). У цьому рішенні КСУ визнав конституційним пункт 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону «Про Державний бюджет України на 2011 рік», за яким окремі норми законів про чорнобильців, дітей війни і пенсії військовослужбовців у 2011 році застосовувалися «у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України» (там само, пункт 1 резолютивної частини). Офіційне тлумачення статті 1 таке: «однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави», при цьому «рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України», а мета і засоби зміни механізму нарахування виплат — «принципам пропорційності і справедливості» (Рішення КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012, пункт 1 резолютивної частини; ст. 1 тлумачено разом із ч. 1, 3 ст. 95). Держава при цьому «зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України» (там само). У тому самому рішенні КСУ визначив, що Кабінет Міністрів «регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України» (там само, пункт 2 резолютивної частини), а суди у справах про соціальний захист керуються принципом законності і застосовують також акти органів влади, «виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України», зокрема акти Кабінету Міністрів, «виданих у межах його компетенції», на основі і на виконання Бюджетного кодексу, закону про Державний бюджет та інших законів (там само, пункт 3 резолютивної частини).
  2. Межі змін: сутність права і прожитковий мінімум. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму (ч. 3 ст. 46). Зміна механізму виплат допустима лише «до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист» (Рішення КСУ № 20-рп/2011, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини). КСУ визнав, що з огляду, зокрема, на умови воєнного або надзвичайного стану держава може перерозподілити свої видатки, «Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб» (Рішення КСУ від 22.05.2018 № 5-р/2018, підпункт 2.3 пункту 2 мотивувальної частини). У цій справі КСУ визнав конституційними підпункти 1, 2 і неконституційним лише підпункт 3 пункту 12 розділу I Закону від 28.12.2014 № 76-VIII (там само, пункти 1, 2 резолютивної частини), причому підпункт 3 — як такий, що не відповідає ч. 1 ст. 8 (юридична визначеність: перехідний період був «менше одного дня»; там само, підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальної частини). Статті 1, 3, 21, 28, 46, 48 у взаємозв'язку вказують на «позитивний обов’язок держави забезпечувати безумовний захист людської гідності та мінімальний соціальний захист людини» (Рішення КСУ (Другий сенат) від 22.03.2023 № 3-р(II)/2023, підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). На цій підставі КСУ визнав неконституційними норми про відрахування з пенсії у виконавчому провадженні в тім, що вони унеможливлюють виплату «у розмірі не нижче прожиткового мінімуму» пенсії, «що є основним джерелом існування, призначеної в установленому законом розмірі прожиткового мінімуму» (там само, пункт 1 резолютивної частини). Це рішення стосується відрахувань під час звернення стягнення на пенсію, а не будь-якого скорочення виплат законом.

Щодо способу змін КСУ вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення «мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб» (Рішення КСУ від 04.06.2019 № 2-р/2019, підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). Закон про Державний бюджет не може бути інструментом скорочення: «цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України» (Рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007, пункт 4 мотивувальної частини), а зупинення ним пільг, компенсацій і гарантій не відповідає, серед іншого, статтям 1, 3, ч. 2 ст. 8, ст. 22 Конституції (там само, пункт 5 мотивувальної частини). Цю позицію КСУ повторив щодо бюджету на 2020 рік: закон про Державний бюджет «не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України» (Рішення КСУ від 28.08.2020 № 10-р/2020, пункт 4 мотивувальної частини). Водночас у Рішенні № 20-рп/2011 КСУ визнав конституційним положення закону про бюджет, яке доручало Кабінету Міністрів визначати порядок і розміри окремих виплат виходячи з наявного ресурсу (див. вище), і послався на повноваження Кабінету Міністрів у сфері соціального захисту (там само, підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Воєнний стан змінює межі. За ч. 2 ст. 64 в умовах воєнного або надзвичайного стану «можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень»; статей 46 і 48 у переліку прав, які обмежити не можна, немає. КСУ зазначив, що право на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, «лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк» (Рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007, підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Ця позиція стосується обмеження прав, зокрема зупинення дії законів. Зміну механізму виплат поза воєнним станом КСУ пізніше допускав за умов, наведених вище (№ 20-рп/2011, № 5-р/2018, № 2-р/2019). Навіть тоді держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав (Рішення № 5-р/2018, підпункт 2.3 пункту 2 мотивувальної частини). Крім того, указ про введення воєнного стану має містити «вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються» (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»). Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 називає статті 30–34, 38, 39, 41–44, 53 Конституції (пункт 3); статей 46 і 48 у ньому немає. У Рішенні КСУ (Другий сенат) від 18.07.2024 № 8-р(II)/2024 права, гарантовані статтями 29, 55, 62, 63, КСУ назвав такими, що «не зазначені в актах права, якими введено воєнний стан в Україні», і тому втручання в них не обумовлене цілями воєнного стану (підпункт 8.4 пункту 8 мотивувальної частини). Але ці статті є в переліку ч. 2 ст. 64, тобто ці права не можна обмежити навіть в умовах воєнного стану. Прямої позиції КСУ щодо обмеження в умовах воєнного стану соціальних прав, яких немає в указі, ми не знайшли.

За конституційними скаргами КСУ теж посилається на ст. 1. Так, він визнав неконституційними приписи ст. 2 Закону від 08.07.2011 № 3668-VI, що поширюють її дію на Закон «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року» (Рішення КСУ (Другий сенат) від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). У Рішенні КСУ (Другий сенат) від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 неконституційними визнано припис ст. 2 того самого Закону, що поширює її дію на Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і перше речення ч. 3 ст. 67 цього Закону (підпункт 5.1 пункту 5 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). Рішення КСУ може відкласти втрату чинності: у Рішенні № 7-р(II)/2022 — через шість місяців (пункт 2 резолютивної частини); так само в Рішенні КСУ від 29.09.2026 № 6-р/2026 за конституційним поданням Верховного Суду (пункт 2 резолютивної частини). У цьому рішенні КСУ визнав, що оспорюваний припис Закону про загальнообов’язкове державне соціальне страхування «суперечить статті 1, частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині третій статті 25 і частині першій статті 46 Конституції України» (підпункт 5.7 пункту 5 мотивувальної частини). У деяких рішеннях воєнного часу (не лише тих, де застосовано ст. 1) КСУ відклав втрату чинності: «через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану» (Рішення КСУ (Перший сенат) від 03.04.2024 № 4-р(I)/2024, пункт 2 резолютивної частини); так само — через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану (Рішення КСУ від 23.12.2022 № 3-р/2022, пункт 2 резолютивної частини). Норми, визнані неконституційними Рішенням № 2-р(II)/2024, втратили чинність з дня його ухвалення (там само, пункт 2 резолютивної частини).

Правова

  1. Ієрархія актів. «в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів», тому постанови та інші рішення органів виконавчої влади «мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів» (Рішення КСУ від 19.06.2001 № 9-рп/2001, підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). На цій підставі КСУ визнав неконституційним положення постанови Кабінету Міністрів про стаж наукової роботи (там само, пункт 1 резолютивної частини).
  2. Правова визначеність. Посилаючись на ст. 1 і ч. 1 ст. 8, КСУ зазначив: «Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність» (Рішення КСУ від 31.03.2015 № 1-рп/2015, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини). У справі щодо рівня пенсії і щомісячного довічного грошового утримання суддів КСУ пов'язав правову визначеність з тим, що «набуте право не може бути скасоване, звужене» (Рішення КСУ від 11.10.2005 № 8-рп/2005, пункт 4 мотивувальної частини). Пізніше КСУ уточнив ч. 3 ст. 22: не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод, «якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (Рішення КСУ від 22.05.2018 № 5-р/2018, підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
  3. Незворотність дії в часі. Поширення цього принципу на саму Конституцію КСУ назвав гарантією «стабільності, утвердження держави як правової» з посиланням на статті 1, 8 (Рішення КСУ від 25.12.2003 № 22-рп/2003, пункт 7 мотивувальної частини).
  4. Судовий захист. Утвердження правової держави за ст. 1, другим реченням ч. 3 ст. 8 і ч. 1 ст. 55 полягає, зокрема, «у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод» (Рішення КСУ від 13.06.2019 № 4-р/2019, підпункт 2.3 пункту 2 мотивувальної частини).
  5. Обмеження влади. Статті 1, ч. 2 ст. 3, ч. 4 ст. 5, статті 6, 8, ч. 2 ст. 19 разом відображають «фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади» (Рішення КСУ від 16.09.2020 № 11-р/2020, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Чого стаття 1 не означає

  1. Соціальна держава не означає, що соціальні виплати, встановлені законами, не можна змінити: КСУ вказав, що такі права «не є абсолютними», але «зміст основного права не може бути порушений» (Рішення КСУ № 20-рп/2011, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини; КСУ виходить там із принципів соціальної і правової держави за ст. 1).
  2. Суверенітет не належить органам влади: його носій — народ (ч. 2 ст. 5), а право визначати і змінювати конституційний лад «не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» (ч. 3 ст. 5).
  3. Право не зводять до закону: КСУ, виходячи з того, що Україна є правовою державою (ст. 1), пояснив верховенство права (ч. 1 ст. 8) так, що таке розуміння права «не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим» (Рішення КСУ від 02.11.2004 № 15-рп/2004, підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
  4. Імунітет держави не є безумовним: держава може відмовитися від нього у відносинах цивільно-правового характеру (Рішення КСУ № 17-рп/2001, підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Чому статтю 1 рідко застосовують окремо

На нашу думку, стаття 1 сама не містить критерію, за яким можна перевірити конкретну норму. КСУ читає її разом з іншими статтями: офіційне тлумачення дано щодо ст. 1 та ч. 1, 3 ст. 95 «у системному зв’язку» зі ст. 3, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 22, статтями 46, 48 (Рішення КСУ № 3-рп/2012, пункт 1 резолютивної частини). У справі про чорнобильські пільги КСУ почав зі ст. 1, але визнав норми неконституційними за статтями 3 і 16 (Рішення КСУ від 17.07.2018 № 6-р/2018, пункти 2, 8 мотивувальної частини). У справі за конституційними скаргами КСУ прямо зазначив, що статті 1, 3, 21, 22, 24, 55, 59 «для цілей розгляду цієї справи не є застосовними», бо скаржники посилалися на порушення статей 8, 61, 62 (Рішення КСУ (Перший сенат) від 11.12.2025 № 7-р(I)/2025, підпункт 1.2 пункту 1 мотивувальної частини). Коли ж КСУ визнає закон неконституційним із посиланням на ст. 1, вона стоїть у ряду з конкретними нормами: так, вік як додаткову умову пенсії за вислугу років КСУ визнав таким, що суперечить статтям 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 (Рішення КСУ № 2-р/2019, підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини); смертну кару — такою, що не узгоджується зі статтями 1, 3 і суперечить ст. 28 (Рішення КСУ від 29.12.1999 № 11-рп/99, пункти 5, 6 мотивувальної частини).

Межі змін статті 1

ЩоРозділи I, III, XIII (ст. 156)Інші розділи (ст. 154, 155)
Хто подає законопроєктПрезидент України або не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної РадиПрезидент України або не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу
Голосування у Верховній Радіприйняття не менш як 2/3 від конституційного складупопереднє схвалення більшістю від конституційного складу, потім не менш як 2/3 на наступній черговій сесії
Після Верховної Радизатвердження всеукраїнським референдумом, який призначає Президент України—

Конституційний склад Верховної Ради — 450 народних депутатів (ч. 1 ст. 76), отже дві третини — 300. Законопроєкт про зміни до розділів I, III і XIII з того самого питання можна подати повторно лише до Верховної Ради наступного скликання (ч. 2 ст. 156). Президент призначає референдум щодо змін Конституції саме «відповідно до статті 156» (п. 6 ч. 1 ст. 106) і не має права вето щодо законів про внесення змін до Конституції (п. 30 ч. 1 ст. 106). Для всіх законопроєктів діють і спільні правила: законопроєкт, який розглядався, але закон не був прийнятий, можна подати не раніше ніж через рік з дня рішення щодо нього (ч. 1 ст. 158; для розділів I, III і XIII діє ще й ч. 2 ст. 156); Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ч. 2 ст. 158), а законопроєкт розглядають лише за наявності висновку КСУ про його відповідність статтям 157 і 158 (ст. 159). КСУ наголосив: «Конституція України не передбачає іншого порядку внесення змін до Конституції України» (Рішення КСУ від 26.04.2018 № 4-р/2018, пункт 18 мотивувальної частини).

Незалежно від процедури ст. 157 забороняє зміни, що передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності (ч. 1), а також будь-які зміни «в умовах воєнного або надзвичайного стану» (ч. 2). Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022. Поки воєнний стан триває, ч. 2 ст. 157 не дозволяє змінювати Конституцію.

Як це застосовують суди

  1. КСУ. За нашим підрахунком, понад 130 актів КСУ згадують ст. 1 у мотивах суду або в доводах заявників. Часто ст. 1 відкриває мотивувальну частину, після чого КСУ переходить до конкретних статей (наприклад, Рішення КСУ від 17.07.2018 № 6-р/2018, пункт 2 мотивувальної частини). Ст. 1 застосовано, зокрема, у рішеннях про соціальні виплати (№ 1-рп/2005, № 8-рп/2005, № 6-рп/2007, № 20-рп/2011, № 3-рп/2012, № 5-р/2018, № 2-р/2019, № 3-р(II)/2023), про ієрархію актів (№ 9-рп/2001), про Крим (№ 2-рп/2014, № 3-рп/2014) та про імунітет держави (№ 17-рп/2001).
  2. Верховний Суд. ВС застосовує ідею суверенітету, коли вирішує, чи має іноземна держава судовий імунітет (справи № 308/9708/19 і № 760/17232/20-ц).
  3. Наслідок рішення КСУ. Закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення КСУ, якщо інше не встановлено самим рішенням, «але не раніше дня його ухвалення» (ч. 2 ст. 152).

Як використати в роботі

  1. Не будуйте позицію лише на ст. 1. Назвіть конкретну норму, яку порушено (ст. 3, 8, 19, 22, 46, 48, 55, 58), і подайте ст. 1 як засаду, з якої КСУ виходить.
  2. Якщо скорочено соціальну виплату, перевірте: чи не змінено обсяг пільг і гарантій самим законом про Державний бюджет (№ 6-рп/2007, № 10-р/2020; але див. № 20-рп/2011); чи є обґрунтування і поступовість (№ 2-р/2019); чи збережено сутність права (№ 5-р/2018); чи не нижчі від прожиткового мінімуму пенсії та інші соціальні виплати, що є основним джерелом існування (ч. 3 ст. 46); в умовах воєнного стану — чи встановлено обмеження на певний строк і чи є відповідне право в переліку указу про введення воєнного стану (ч. 2 ст. 64, № 6-рп/2007; вимога вичерпного переліку — п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; прямої позиції КСУ щодо соціальних прав ми не знайшли).
  3. Якщо постанова Кабінету Міністрів суперечить закону, її законність (крім конституційності) оскаржують в адміністративному суді (п. 1 ч. 1 ст. 264 КАС; рішення Кабінету Міністрів, визначені ч. 1 ст. 266-1 КАС, розглядають за цією статтею). Нормативно-правовий акт міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб’єкта владних повноважень оскаржують щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили (п. 2 ч. 1 ст. 264 КАС); оскаржити акт можуть особи, щодо яких його застосовано, або учасники правовідносин, у яких його буде застосовано (ч. 2 ст. 264 КАС). У позові можна послатися на ст. 1, ч. 2 ст. 19 і на Рішення КСУ № 9-рп/2001 про сувору ієрархію актів. Конституційна скарга тут не підходить: її предмет — лише закон України (ч. 1 ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
  4. Якщо зміна закону позбавляє набутого права, посилайтеся на правову визначеність (№ 8-рп/2005, № 1-рп/2015) і ч. 3 ст. 22; покажіть, що звуження порушує сутність права або непропорційне (№ 5-р/2018, підпункти 2.2, 2.3).
  5. У позові до іноземної держави почніть із питання імунітету. За ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред’явлення позову до іноземної держави, залучення її до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на її майно в Україні, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на нього можуть бути допущені «лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України». КСУ виводить імунітет держави із суверенітету і зазначає: «Імунітет іноземної держави полягає у тому, що вона не підлягає юрисдикції іншої держави» (№ 17-рп/2001, підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини; спір стосувався відмови України від імунітету). ВС дійшов висновку, що РФ не користується судовим імунітетом у справах про відшкодування шкоди фізичним особам від збройної агресії (№ 308/9708/19, № 760/17232/20-ц); ці постанови стосуються саме розгляду таких позовів.
  6. Конституційна скарга можлива лише щодо закону, застосованого в остаточному судовому рішенні у вашій справі (ч. 1 ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України»). У скарзі назвіть, яке гарантоване Конституцією право порушено внаслідок застосування закону (п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України»), вичерпайте засоби захисту і подайте скаргу не пізніше трьох місяців з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням (ч. 1 ст. 77 цього Закону; винятки — ч. 2, 3 ст. 77). Посилання на ст. 1 корисне, коли воно пов'язане з доводами скарги: у Рішенні № 7-р(I)/2025 КСУ визнав статті 1, 3 та інші незастосовними, бо доводи скаржників стосувалися статей 8, 61, 62.

Історія редакцій

Конституцію прийнято 28.06.1996, і вона набула чинності з дня прийняття (ст. 160). Стаття 1 має одну редакцію: її текст не змінювався з 28.06.1996. Закони про внесення змін до Конституції 2004–2019 років статтю 1 не зачіпали. До статті є примітка про офіційне тлумачення в Рішенні КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012.

Пов'язані норми

Practice of the Supreme Court

No position that cites this article was found in the register of legal positions of the Supreme Court.

For your AI assistant

Ask Claude or ChatGPT about this article

Connect the Merit MCP server, and the assistant reads the article in the version of the date you need, with the practice of the Supreme Court and the state registers. Each answer names its source.