Current version of the article: from 28 Jun 1996
Article 1 Constitution
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Practice of the Supreme Court
No position that cites this article was found in the register of legal positions of the Supreme Court.
For your AI assistant
Ask Claude or ChatGPT about this article
Connect the Merit MCP server, and the assistant reads the article in the version of the date you need, with the practice of the Supreme Court and the state registers. Each answer names its source.
Commentary on Art. 1, Constitution of Ukraine
An explanation of the norm and of the court practice, in Ukrainian. It is not legal advice: for your case, ask a lawyer.
Коротко
Стаття 1 Конституції України називає п'ять ознак Української держави: суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова. Текст норми не надає особі окремого права і не встановлює процедури. Конституційний Суд України (далі — КСУ) використовує її як вихідну засаду: перевіряючи закон, він часто починає з того, що Україна є соціальною або правовою державою, і далі застосовує конкретні статті (наприклад, у Рішенні КСУ від 04.06.2019 № 2-р/2019, підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини, КСУ починає із соціальної держави і переходить до ст. 3, 22, 46). Офіційне тлумачення статті 1 дано в Рішенні КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012 (про соціальну державу і соціальні виплати) «в аспекті конституційного подання». Статтю розміщено в розділі I «Загальні засади», тому змінити її можна лише за особливою процедурою статті 156 і в межах статті 157.
Звідки походять ознаки
Преамбула Конституції містить мету «прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу» і посилається на Акт проголошення незалежності України, «схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням». Постанова Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991 № 1427-XII постановила «Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою». Акт проголошення незалежності України, ухвалений того ж дня (оприлюднено разом із цією постановою), «урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ» і діє, «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України» від 16.07.1990 № 55-XII. КСУ зазначив, що юридичним фактом, який остаточно затвердив Акт, стало волевиявлення усього Українського народу 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі (Рішення КСУ від 14.07.2021 № 1-р/2021, підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
Ознаки держави і де Конституція їх розвиває
Суверенна
Конституція сама визначає, на що поширюється суверенітет: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ч. 1 ст. 2), а «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною» (ч. 3 ст. 2). Носієм суверенітету є не держава, а народ: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (ч. 2 ст. 5). Захист суверенітету і територіальної цілісності є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (ч. 1 ст. 17).
Для справи важливі три наслідки.
Незалежна
Конституція захищає незалежність кількома нормами: забороняє партії та громадські організації, цілі або дії яких спрямовані «на ліквідацію незалежності України» (ч. 1 ст. 37), покладає на громадян обов'язок захищати незалежність (ч. 1 ст. 65), а на Президента — забезпечувати «державну незалежність» (п. 1 ч. 1 ст. 106). Головна гарантія — ч. 1 ст. 157: Конституцію не можна змінити, якщо зміни «спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України».
Демократична
Конституція розвиває цю ознаку насамперед у ст. 5. Тлумачачи ч. 2 ст. 5, КСУ визначив, що влада народу «є первинною, єдиною і невідчужуваною» (Рішення КСУ від 05.10.2005 № 6-рп/2005, пункт 1 резолютивної частини; ст. 1 у цьому рішенні не згадано). За тим самим рішенням тільки народ має право «безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні», а змінювати його — «внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII» (там само, пункт 2 резолютивної частини). Посилаючись на ст. 1 і ч. 2 ст. 5, КСУ визнав, що «визначальною засадою парламентаризму є відкритість роботи парламенту» (Рішення КСУ від 11.07.2012 № 15-рп/2012, пункт 3 мотивувальної частини). Народне волевиявлення здійснюється «через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69).
Соціальна
КСУ визначив ознаки соціальної держави так: це «соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо» (Рішення КСУ від 17.03.2005 № 1-рп/2005, підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Принцип соціальної держави КСУ пов'язує з ч. 4 ст. 13 і ч. 1 ст. 46 Конституції (Рішення КСУ (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини). До завдань соціальної держави КСУ відніс, зокрема, надання соціальної допомоги тим, хто «з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї» (Рішення КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).
Головне практичне питання — зменшення соціальних виплат. Позиція КСУ має дві частини.
Щодо способу змін КСУ вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення «мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб» (Рішення КСУ від 04.06.2019 № 2-р/2019, підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). Закон про Державний бюджет не може бути інструментом скорочення: «цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України» (Рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007, пункт 4 мотивувальної частини), а зупинення ним пільг, компенсацій і гарантій не відповідає, серед іншого, статтям 1, 3, ч. 2 ст. 8, ст. 22 Конституції (там само, пункт 5 мотивувальної частини). Цю позицію КСУ повторив щодо бюджету на 2020 рік: закон про Державний бюджет «не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України» (Рішення КСУ від 28.08.2020 № 10-р/2020, пункт 4 мотивувальної частини). Водночас у Рішенні № 20-рп/2011 КСУ визнав конституційним положення закону про бюджет, яке доручало Кабінету Міністрів визначати порядок і розміри окремих виплат виходячи з наявного ресурсу (див. вище), і послався на повноваження Кабінету Міністрів у сфері соціального захисту (там само, підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Воєнний стан змінює межі. За ч. 2 ст. 64 в умовах воєнного або надзвичайного стану «можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень»; статей 46 і 48 у переліку прав, які обмежити не можна, немає. КСУ зазначив, що право на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, «лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк» (Рішення КСУ від 09.07.2007 № 6-рп/2007, підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Ця позиція стосується обмеження прав, зокрема зупинення дії законів. Зміну механізму виплат поза воєнним станом КСУ пізніше допускав за умов, наведених вище (№ 20-рп/2011, № 5-р/2018, № 2-р/2019). Навіть тоді держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав (Рішення № 5-р/2018, підпункт 2.3 пункту 2 мотивувальної частини). Крім того, указ про введення воєнного стану має містити «вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються» (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»). Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 називає статті 30–34, 38, 39, 41–44, 53 Конституції (пункт 3); статей 46 і 48 у ньому немає. У Рішенні КСУ (Другий сенат) від 18.07.2024 № 8-р(II)/2024 права, гарантовані статтями 29, 55, 62, 63, КСУ назвав такими, що «не зазначені в актах права, якими введено воєнний стан в Україні», і тому втручання в них не обумовлене цілями воєнного стану (підпункт 8.4 пункту 8 мотивувальної частини). Але ці статті є в переліку ч. 2 ст. 64, тобто ці права не можна обмежити навіть в умовах воєнного стану. Прямої позиції КСУ щодо обмеження в умовах воєнного стану соціальних прав, яких немає в указі, ми не знайшли.
За конституційними скаргами КСУ теж посилається на ст. 1. Так, він визнав неконституційними приписи ст. 2 Закону від 08.07.2011 № 3668-VI, що поширюють її дію на Закон «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року» (Рішення КСУ (Другий сенат) від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). У Рішенні КСУ (Другий сенат) від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 неконституційними визнано припис ст. 2 того самого Закону, що поширює її дію на Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і перше речення ч. 3 ст. 67 цього Закону (підпункт 5.1 пункту 5 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). Рішення КСУ може відкласти втрату чинності: у Рішенні № 7-р(II)/2022 — через шість місяців (пункт 2 резолютивної частини); так само в Рішенні КСУ від 29.09.2026 № 6-р/2026 за конституційним поданням Верховного Суду (пункт 2 резолютивної частини). У цьому рішенні КСУ визнав, що оспорюваний припис Закону про загальнообов’язкове державне соціальне страхування «суперечить статті 1, частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині третій статті 25 і частині першій статті 46 Конституції України» (підпункт 5.7 пункту 5 мотивувальної частини). У деяких рішеннях воєнного часу (не лише тих, де застосовано ст. 1) КСУ відклав втрату чинності: «через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану» (Рішення КСУ (Перший сенат) від 03.04.2024 № 4-р(I)/2024, пункт 2 резолютивної частини); так само — через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану (Рішення КСУ від 23.12.2022 № 3-р/2022, пункт 2 резолютивної частини). Норми, визнані неконституційними Рішенням № 2-р(II)/2024, втратили чинність з дня його ухвалення (там само, пункт 2 резолютивної частини).
Правова
Чого стаття 1 не означає
Чому статтю 1 рідко застосовують окремо
На нашу думку, стаття 1 сама не містить критерію, за яким можна перевірити конкретну норму. КСУ читає її разом з іншими статтями: офіційне тлумачення дано щодо ст. 1 та ч. 1, 3 ст. 95 «у системному зв’язку» зі ст. 3, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 22, статтями 46, 48 (Рішення КСУ № 3-рп/2012, пункт 1 резолютивної частини). У справі про чорнобильські пільги КСУ почав зі ст. 1, але визнав норми неконституційними за статтями 3 і 16 (Рішення КСУ від 17.07.2018 № 6-р/2018, пункти 2, 8 мотивувальної частини). У справі за конституційними скаргами КСУ прямо зазначив, що статті 1, 3, 21, 22, 24, 55, 59 «для цілей розгляду цієї справи не є застосовними», бо скаржники посилалися на порушення статей 8, 61, 62 (Рішення КСУ (Перший сенат) від 11.12.2025 № 7-р(I)/2025, підпункт 1.2 пункту 1 мотивувальної частини). Коли ж КСУ визнає закон неконституційним із посиланням на ст. 1, вона стоїть у ряду з конкретними нормами: так, вік як додаткову умову пенсії за вислугу років КСУ визнав таким, що суперечить статтям 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 (Рішення КСУ № 2-р/2019, підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини); смертну кару — такою, що не узгоджується зі статтями 1, 3 і суперечить ст. 28 (Рішення КСУ від 29.12.1999 № 11-рп/99, пункти 5, 6 мотивувальної частини).
Межі змін статті 1
Конституційний склад Верховної Ради — 450 народних депутатів (ч. 1 ст. 76), отже дві третини — 300. Законопроєкт про зміни до розділів I, III і XIII з того самого питання можна подати повторно лише до Верховної Ради наступного скликання (ч. 2 ст. 156). Президент призначає референдум щодо змін Конституції саме «відповідно до статті 156» (п. 6 ч. 1 ст. 106) і не має права вето щодо законів про внесення змін до Конституції (п. 30 ч. 1 ст. 106). Для всіх законопроєктів діють і спільні правила: законопроєкт, який розглядався, але закон не був прийнятий, можна подати не раніше ніж через рік з дня рішення щодо нього (ч. 1 ст. 158; для розділів I, III і XIII діє ще й ч. 2 ст. 156); Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ч. 2 ст. 158), а законопроєкт розглядають лише за наявності висновку КСУ про його відповідність статтям 157 і 158 (ст. 159). КСУ наголосив: «Конституція України не передбачає іншого порядку внесення змін до Конституції України» (Рішення КСУ від 26.04.2018 № 4-р/2018, пункт 18 мотивувальної частини).
Незалежно від процедури ст. 157 забороняє зміни, що передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності (ч. 1), а також будь-які зміни «в умовах воєнного або надзвичайного стану» (ч. 2). Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022. Поки воєнний стан триває, ч. 2 ст. 157 не дозволяє змінювати Конституцію.
Як це застосовують суди
Як використати в роботі
Історія редакцій
Конституцію прийнято 28.06.1996, і вона набула чинності з дня прийняття (ст. 160). Стаття 1 має одну редакцію: її текст не змінювався з 28.06.1996. Закони про внесення змін до Конституції 2004–2019 років статтю 1 не зачіпали. До статті є примітка про офіційне тлумачення в Рішенні КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012.
Пов'язані норми